База Знаний
Главная страница > Поддержка Пользователей BPM-PL > База Знаний
Share |

Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах

Ответ

Договір

між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах

 

( Договір ратифіковано Постановою ВР N 3941-XII від 04.02.94 )

( Додатково див. Угоду від 10.01.2011 )

 

Дата підписання:      Дата ратифікації:      Дата набуття чинності:       

24.05.1993                 04.02.1994                 14.08.1994

 

Республіка Польща і Україна, які в подальшому іменуються "Договірні Сторони",

керуючись прагненням розвивати дружні стосунки між обома державами, а також поглиблювати і вдосконалювати взаємне співробітництво в галузі правових відносин,

домовились про таке:

 

Частина перша

 

Загальні положення

 

Стаття 1

Правовий захист

 

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, які і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до органів іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови, а також здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Під поняттям "цивільні справи" в цьому Договорі слід розуміти також сімейні і трудові справи.

4. Положення цього Договору щодо громадян Договірних Сторін поширюються також на юридичних осіб, які утворені відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої вони знаходяться.

 

Стаття 2

Надання правової допомоги

 

1. Суди і органи прокуратури Договірних Сторін, що далі іменуються "установи юстиції" надають взаємну правову допомогу у цивільних та кримінальних справах.

2. Інші органи Договірних Сторін, компетентні в цивільних та кримінальних справах, звертаються за наданням правової допомоги за посередництвом власних установ юстиції.

 

Стаття 3

Порядок зносин

 

1. В справах, що охоплюються цим Договором, установи юстиції, зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим Договором.

2. В розумінні цього Договору центральними органами є: з боку України - Міністерство юстиції та Генеральна Прокуратура, а з боку Республіки Польщі - Міністерство юстиції.

3. Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції Договірних Сторін зносяться між собою безпосередньо.

 

Стаття 4

Обсяг правової допомоги

 

Договірні Сторони надають взаємну правову допомогу щодо підготовки, пересилки та вручення документів, виконання обшуку, вилучення та видачі речових доказів, проведення експертизи, огляду, допиту сторін, свідків, експертів, підозрюваних, обвинувачених і підсудних, а також виконання інших процесуальних дій.

 

Стаття 5

Мова взаємостосунків

 

1. У справах, що охоплюються цим Договором, клопотання складаються державною мовою запитуючої Сторони і до них додаються переклади на державну мову запитуваної Сторони або англійську чи російську.

2. Якщо стосовно положень цього Договору вимагається додати до документів, що пересилаються, їх переклад на мову іншої Договірної Сторони, ті переклади мають бути здійснені офіційним перекладачем, підпис якого має бути офіційно посвідчений, або присяжним перекладачем однієї з Договірних Сторін.

 

Стаття 6

Зміст та форма клопотання про надання правової допомоги

 

1. Клопотання про надання правової допомоги складається у письмовій формі і повинно містити:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) назву справи, з якої запитується правова допомога;

4) імена і прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття, а в кримінальних справах, в міру можливості, також місце і дату народження, імена їх батьків, а щодо юридичних осіб - їх назву і місцезнаходження; 5) імена, прізвища і адреси представників осіб, які вказані в пункті 4;

6) зміст клопотання і необхідну для його виконання інформацію, зокрема, імена, прізвища і адреси свідків, якщо вони відомі;

7) в кримінальних справах - додатково опис фактичних обставин і юридичну кваліфікацію скоєного злочину.

2. Клопотання про надання правової допомоги повинно бути засвідчене підписом та гербовою печаткою запитуючої установи.

3. Договірні Сторони можуть застосовувати двомовні бланки для клопотань про надання правової допомоги.

 

Стаття 7

Виконання клопотань про надання правової допомоги

 

1. При виконанні клопотань про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї держави. Однак, вона може застосовувати процесуальні норми, вказані запитуючою установою, якщо це не суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.

2. Якщо запитувана установа, не компетентна виконати клопотання, вона пересилає клопотання компетентній установі, повідомивши про це запитуючу установу.

3. Якщо докладна адреса особи, відносно якої складене клопотання, невідома, запитувана установа вживатиме необхідних заходів щодо її встановлення.

4. На клопотання запитуючої установи запитувана установа повідомляє у відповідний час безпосередньо запитуючу установу і сторони про місце і час виконання клопотання.

5. Після виконання клопотання запитувана установа пересилає документ запитуючій установі. У випадку, коли клопотання не може бути виконане, запитувана установа повертає клопотання запитуючій установі, повідомляючи про причину невиконання клопотання.

 

Стаття 8

Виклик свідка, експерта або потерпілого та їх охорона

 

1. Якщо в справі, яка провадиться установами юстиції однієї Договірної Сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої Договірної Сторони, необхідно звернутися до компетентної установи юстицію цієї Договірної Сторони з клопотанням про вручення виклику.

2. Виклик не може вміщувати заходів примусу на випадок неявки.

3. Свідок або експерт, які з'явилися на виклик до органу запитуючої Договірної Сторони, не може бути на території цієї Сторони, не зважаючи на громадянство, притягнутий до кримінальної чи адміністративної відповідальності, взятий під варту; не може відбувати покарання у зв'язку з рішенням суду щодо злочину, який є предметом слідства, у зв'язку з яким його було викликано, або з приводу іншого злочину, скоєного до перетинання державного кордону запитуючої Договірної Сторони, або у зв'язку із дачею показань або висновків.

4. Свідок або експерт втрачає право на охорону, якщо не покине територію запитуючої Договірної Сторони протягом семи днів від дня повідомлення його запитуючою установою про те, що його присутність не є обов'язковою. В цей строк не зараховується час, протягом якого свідок або експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони за незалежних від нього обставин.

5. Свідок або експерт має право на компенсацію витрат на переїзд, проживання і неотриману заробітну плату, а експерт, крім того, має право на винагороду за проведення експертизи. У виклику зазначається інформація про види та розміри коштів, на які мають право свідок або експерт. За клопотанням свідка або експерта запитуюча Договірна Сторона сплачує аванс на покриття витрат.

6. Положення пунктів 1-5 стосуються також потерпілого, який викликається для дачі показань.

 

Стаття 9

Порядок вручення документів

 

Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної Сторони або якщо додано завірені переклади на мову запитуваної Сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою.

 

Стаття 10

Підтвердження вручення документів

 

Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні зазначається час, місце і спосіб вручення. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може також міститися в одному з цих примірників.

 

Стаття 11

Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги

 

1. Кожна з Договірних Сторін несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. Запитувана установа повідомляє запитуючу установу про розмір витрат. Якщо запитуюча установа стягне належні кошти від особи, яка повинна їх відшкодувати, ці кошти надходять на користь тієї Договірної Сторони, яка їх стягла.

 

Стаття 12

Надання правової інформації

 

1. Центральні органи установ юстиції Договірних Сторін надають одна одній законодавчі акти з цивільного і кримінального права.

2. Центральні органи установ юстиції Договірних Сторін надають одна одній за клопотанням інформацію про свої підзаконні акти, а також про практику установ юстиції.

 

Стаття 13

Встановлення адрес та інших даних

 

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають за клопотанням допомогу при встановленні адреси осіб, які перебувають на їх території.

2. Якщо в суді однієї з Договірних Сторін буде порушена справа про отримання аліментів від особи, яка перебуває на території іншої Договірної Сторони, установа юстиції тієї Договірної Сторони надає за заявою допомогу по встановленню місця праці і розміру заробітної плати особи, зобов'язаної до сплати аліментів.

 

Стаття 14

Пересилка предметів і валютних цінностей

 

Якщо при виконанні цього Договору пересилаються предмети або валютні цінності з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони або дипломатичному представництву чи консульській установі іншої Договірної Сторони, це відбувається з дотриманням відповідних правових положень тієї Договірної Сторони, орган якої виконує пересилку.

 

Стаття 15

Визнання документів

 

1. Документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом.

2. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

 

Стаття 16

Пересилка актів громадянського стану

 

1. Відповідні органи Договірних Сторін пересилають одна одній виписки з записів актів громадянського стану, які стосуються громадян іншої Договірної Сторони. Безкоштовна пересилка цих виписок відбувається негайно після виконання запису акта громадянського стану.

2. Положення пункту 1 застосовуються також у випадках внесення змін в записи актів громадянського стану щодо громадян іншої Договірної Сторони. В такому разі виписки з записів актів громадянського стану пересилаються з внесеними змінами.

3. Відділи запису актів громадянського стану однієї Договірної Сторони пересилають за клопотанням установ юстиції іншої Договірної Сторони виписки з записів актів громадянського стану.

4. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному відділу запису актів громадянського стану іншої Договірної Сторони. Особа, що звертається з клопотанням, отримує ці документи за посередництвом дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи, при стягненні належної сплати.

 

Стаття 17

Пересилка рішень, що стосуються громадянського стану

 

Договірні Сторони пересилають одна одній копії правомірних рішень, що стосуються громадянського стану громадян іншої Договірної Сторони.

 

Стаття 18

Пересилка інших документів

 

Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про видачу і висилку документів про освіту, трудовий стаж і інших документів, що стосуються особистих та майнових прав і інтересів цих громадян, можна пересилати безпосередньо до відповідних органів іншої Договірної Сторони.

Документи пересилаються громадянину через дипломатичні представництва або консульські установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи. Дипломатичні представництва або консульські установи, передаючи документи громадянину, стягують плату за їх видачу.

 

Стаття 19

Відмова у наданні правової допомоги

 

Правова допомога не надається, якщо її надання може спричинити шкоду суверенітету чи безпеці, або суперечить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.

 

 

Частина друга

 

Цивільні справи

 

Стаття 20

Загальні положення

 

Якщо відповідно до положень цього Договору порушення справи належить до компетенції органів обох Договірних Сторін, а клопотання про порушення справи подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої Договірної Сторони виключається.

 

Розділ I

Справи в галузі особистого права

 

Стаття 21

 

Правоздатність та дієздатність

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої вона заснована.

 

Стаття 22

Обмеження в дієздатності або визнання особи недієздатною (Повне і часткове визнання недієздатним)

 

1. Якщо цей Договір не передбачає інше, при обмеженні в дієздатності або в визнанні особи недієздатною компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в дієздатності або визнана недієздатною. Цей суд застосовує законодавство своєї держави.

2. Якщо суд однієї Договірної Сторони встановить, що є підстави для обмеження в дієздатності або визнанні недієздатним громадянина іншої Договірної Сторони, місцепроживання якого знаходиться на території першої Договірної Сторони, він повідомляє про це відповідний суд другої Договірної Сторони.

3. Якщо суд другої Договірної Сторони, повідомлений відповідно з пунктом 2 заявить, що надає право виконати подальші дії суду за місцем проживання цієї особи, або не висловиться протягом трьох місяців, суд за місцем проживання цієї особи може провести справу про обмеження в дієздатності або визнанні її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо причина обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною передбачається також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. Рішення про обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною пересилається відповідному суду іншої Договірної Сторони.

4. У невідкладних випадках, суд, зазначений в пункті 2, може винести тимчасове розпорядження, необхідне для охорони цієї особи або її майна. Копії цих розпоряджень пересилаються відповідному суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

5. Положення пунктів 1-4 застосовуються також при скасуванні обмеження в дієздатності або відновленні громадянина в дієздатності.

 

Стаття 23

Оголошення померлим і встановлення факту смерті

 

1. Оголошення особи померлою і встановлення факту смерті належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої та особа була в той час, коли за останніми відомостями була живою.

2. Суд однієї Договірної Сторони може оголосити громадянина іншої Договірної Сторони померлим або встановити факт його смерті:

1) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають з спадкових або майнових відносин між подружжям, відносно нерухомого майна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення;

2) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживає на час подання клопотання на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення.

3. У справах про оголошення особи померлою і встановлення факту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями була живою.

4. Рішення, винесене згідно з пунктом 2, має правові наслідки виключно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення.

Розділ II

Справи в галузі сімейного права

Стаття 24

Укладення шлюбу

1. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

2. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної із осіб, що вступають до шлюбу, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є.

Стаття 25

Особисті і майнові стосунки подружжя

1. Особисті і майнові стосунки подружжя визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в час подання клопотання.

2. Якщо під час подання клопотання один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, то в справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками між ними, діє законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то діє законодавство тієї Договірної Сторони, суд якої порушив справу.

3. В справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками подружжя, в випадку, передбаченому пунктом 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянами якої було подружжя в час подання заяви.

4. В справах, пов'язаних з особистими і майновими стосунками подружжя, в випадку, передбаченому пунктом 2, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то компетентними є суди обох Договірних Сторін.

5. Майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Стаття 26

Розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

2. Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу проводиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.

3. У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 1, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

4. У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 2, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, компетентними є органи обох Договірних Сторін.

5. Суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є також компетентним в винесенні рішення про батьківські права і аліменти на користь малолітних дітей.

Стаття 27

Справи про визнання існування та недійсності шлюбу

1. В справах про визнання існування та недійсності шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, яке застосовувалось при укладенні шлюбу.

2. Компетентність органу визначається відповідно до статті 26.

Стаття 28

Правові стосунки між батьками і дітьми

1. В правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов'язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

2. Встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини. Але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої визнання має бути або було здійснене.

3. В справах, зазначених в пунктах 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.

Стаття 29

Інші аліментні обов'язки

1. В справах про інші аліментні обов'язки в галузі сімейного права застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

2. В справах, про які йде мова в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

Стаття 30

Усиновлення

1. При усиновленні застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель під час подання клопотання. Якщо усиновитель є громадянином однієї Договірної Сторони, а має місце проживання на території іншої Договірної Сторони, то застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Для усиновлення потрібна, якщо того вимагає законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника, дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання в іншій державі.

3. Якщо дитину усиновлює подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін. Однак, якщо подружжя має місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

4. Положення вищезазначених пунктів стосуються відповідно до зміни, скасування та визнання усиновлення недійсним.

5. У справах про усиновлення, зміну, скасування та визнання усиновлення недійсним компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель під час подання клопотання. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а проживає на території іншої Договірної Сторони, де має місце проживання також усиновитель, то компетентним є також орган цієї Договірної Сторони.

Стаття 31

Опіка та піклування

1. У справах про опіку та піклування, оскільки Договором не передбачається інше, компетентним є орган опіки та піклування і застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що потребує опіки або піклування.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою над якою встановлена опіка чи піклування, визначаються за законодавством Договірної Сторони, орган якої встановив опіку чи піклування.

3. Обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути опікуном або піклувальником.

4. Якщо заходи опіки або піклування необхідні для охорони інтересів особи однієї Договірної Сторони, місцепроживання чи перебування або майно якої знаходиться на території іншої Договірної Сторони, то орган опіки та піклування цієї Договірної Сторони терміново повідомить компетентний орган, зазначений в пункті 1.

5. У невідкладних випадках орган іншої Договірної Сторони прийме необхідні заходи згідно з своїм законодавством і негайно повідомить про це компетентний згідно з пунктом 1 орган. Вжиті заходи залишаються в силі доти, поки цей орган не винесе іншого рішення.

6. Компетентний згідно з пунктом 1 орган може передати опіку та піклування органу іншої Договірної Сторони, якщо місцепроживання або перебування, або майно особи, яка є під опікою чи піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача дійсна лише в такому випадку, коли запитуваний орган погодиться прийняти опіку або піклування і повідомить про це запитуючий орган.

7. Орган, який згідно з пунктом 6 прийняв опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави.

Він не має права, однак, виносити рішення з питань, що стосуються особисто статусу особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, але може дати дозвіл на вступ до шлюбу, необхідний за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

Розділ III

Майнові справи

Стаття 32

Правові відносини, що стосуються нерухомого майна

Правові відносини, що стосуються нерухомого майна, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Компетентними є суди цієї ж Договірної Сторони.

Стаття 33

Зобов'язання, що виникають з договірних відносин

1. Зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

2. У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.

3. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Стаття 34

Форма правової дії

1. Форма правової дії визначається законодавством тієї Договірної Сторони, яке визначає саму дію. Але достатнім є дотримання форми, передбаченої законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої дія провадиться.

2. Форма правової дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

Стаття 35

Зобов'язання, що не виникають з договірних відносин

1. Відповідальність за заподіяну шкоду, яка не виникає з договірних відносин (недозволені дії) визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання. Однак, коли позивач і відповідач є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. У справах, зазначених у пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання, або на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на тій території знаходиться майно відповідача.

Розділ IV

Спадкові справи

Стаття 36

Принцип рівності прав

1. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати на території іншої Договірної Сторони право на майно і інші права, одержуючи спадщину за законом або розпорядженням у випадку смерті на тих самих умовах і в такому ж обсязі, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть робити розпорядження на випадок смерті стосовно майна, яке знаходиться на території іншої Договірної Сторони.

Стаття 37

Застосування законодавства

1. Правові відносини в галузі успадкування рухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент смерті.

2. Правові стосунки в галузі успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

3. Визначення типу майна, що входять до складу спадщини, тобто, чи є воно рухомим чи нерухомим, регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Стаття 38

Перехід спадщини у власність держави

Якщо згідно з законодавством Договірної Сторони, зазначеним у статті 37, відсутні спадкоємці, то рухоме майно переходить у власність тієї Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець в момент смерті, а нерухоме майно переходить у власність тієї Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стаття 39

Заповіт

1. Здатність до складення або відміни заповіту, а також правові наслідки недоліків волевиявлення визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент складення або відміни заповіту.

2. Спосіб складення або відміни заповіту визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент складення або відміни заповіту. Але достатнім є дотримання законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої заповіт був складений або відмінений.

Стаття 40

Відкриття і оголошення заповіту

Заповіт відкриває і оголошує компетентний орган тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться заповіт. Засвідчена копія заповіту, а також копія протоколу відкриття і оголошення заповіту пересилюються відповідному органу, до компетенції якого належить ведення спадкової справи.

Стаття 41

Компетентність органів у справах про успадкування

1. Спадкові справи щодо рухомого майна належать до компетенції відповідних органів тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент смерті.

2. Спадкові справи щодо нерухомого майна належать до компетенції відповідного органу тієї Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.

3. У випадку, коли все рухоме майно, яке залишилось після смерті громадянина однієї Договірної Сторони, знаходиться на території іншої Договірної Сторони, то за заявою спадкоємця справу проводить орган іншою Договірної Сторони, якщо з цим погодяться всі відомі спадкоємці.

Розділ V

Справи в галузі трудового права

Стаття 42

Відповідність законодавства і компетенція судів

1. Сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядкувати їх обраному за згодою між собою законодавству.

2. Якщо вибір законодавства не здійснено, укладення, зміна, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої робота є, була або мала бути виконана.

Якщо працівник виконує роботу на території однієї Договірної Сторони, на підставі трудових відносин, які пов'язують його з головним підприємством на території іншої Договірної Сторони, укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимоги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї Договірної Сторони.

3. Справи, про які йдеться в пункті 2, належать до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої робота є, була або мала бути виконана. Компетентними також є суди тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач, а також на території якої має місце проживання позивач, якщо на тій території знаходиться предмет суперечки або майно відповідача.

4. Компетенцію, визначену в пункті 3, сторони трудових стосунків можуть змінити за угодою.

Розділ VI

Судові витрати

Стаття 43

Звільнення від внесення застави для забезпечення процесуальних витрат

Від громадян однієї з Договірних Сторін, які проживають або перебувають на території будь-якої з цих Сторін і звертаються до судів іншої Договірної Сторони, не можна вимагати внесення застави для забезпечення процесуальних витрат лише з того приводу, що вони є іноземцями, або тому, що не мають місця проживання або перебування на території тієї Договірної Сторони, до органів якої звертаються.

Стаття 44

Звільнення від сплати судових витрат

1. Громадяни однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони звільняються від сплат, авансів і інших видатків по справі, а також користуються безкоштовним процесуальним захистом на тих самих умовах, і в тому ж обсязі, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Звільнення, зазначені в пункті 1, стосуються всіх процесуальних дій, включаючи виконання рішення.

2. Звільнення від витрат, яке надається по певній справі судом однієї Договірної Сторони, поширюється також на витрати, пов'язані з виконанням процесуальних дій по тій самій справі на території іншої Договірної Сторони.

Стаття 45

Підстави звільнення від витрат

1. Для отримання звільнення від витрат або призначення безкоштовного процесуального захисту потрібно надати довідку про особистий, сімейний та майновий стан заявника. Таку довідку видає компетентний орган тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або перебування заявник.

2. Якщо заявник не проживає, або не перебуває на території будь-якої з Договірних Сторін, довідку може видати дипломатичне представництво або консульська установа тієї Договірної Сторони, громадянином якої є заявник.

3. Суд, який видає постанову про звільнення від витрат, може зажадати додаткових пояснень або доповнення даних.

4. У випадку, коли законодавство однієї з Договірних Сторін не вимагає представлення довідки, про яку іде мова в пункті 1, заявник повинен представити заяву про свій сімейний та майновий стан.

Стаття 46

Спосіб представлення клопотання

1. Громадянин однієї Договірної Сторони, який має намір просити суд іншої Договірної Сторони про звільнення від витрат або безкоштовний процесуальний захист, може звернутися з письмовою заявою або усно, що має бути оформлено протоколом, у відповідний суд за місцем свого проживання або перебування. Цей суд пересилає відповідному суду іншої Договірної Сторони клопотання разом з довідкою, зазначеною в статті 45.

2. Клопотання, зазначене в пункті 1, можна подати одночасно з позовом або заявою про порушення справи.

Стаття 47

Терміни

1. Суд однієї Договірної Сторони, звертаючись до процесуальної сторони або учасника справи, який проживає або перебуває на території іншої Договірної Сторони, про сплату судових витрат або доповнення позову чи заяви, визначає одночасно термін, не менший, ніж один місяць. Відлік терміну починається від дати вручення листа з цього питання.

2. Якщо суд однієї Договірної Сторони визначить процесуальній стороні або учаснику справи, який проживає на території іншої Договірної Сторони, термін для виконання процесуальних дій, про дотримання терміну свідчить дата на штемпелі поштового відділення тієї Договірної Сторони, з території якої було вислано листа з розпорядженням про виконання дій.

3. У випадку, коли в окреслений термін на територію іншої Договірної Сторони переказуються сплати і аванси, я

 
Была ли данная информация для Вас полезной? ДА / НЕТ
Параметры статьи
ID статьи: 298
Категория: Юридические вопросы
Дата добавления: 02.08.2012 15:41:36
Просмотров: 934
Рейтинг (Голосов): Article rated 3.0/5.0 (14)

 
<< Назад

 
 

© 2017 Biuro Posrednictwa Międzynarodowego. All Rights Reserved.